Сьогодні Церква відзначає один із найсвітліших і найрадісніших празників – Зіслання Святого Духа, або П’ятдесятниці. Цей день ще прийнято називати Днем народження Церкви. Чому так важливо пригадати собі про необхідність відваги, з якою маємо свідчити про своє життя у Христі? Що спільного й відмінного між старозавітною і новозавітною П’ятдесятницею? Що, будучи добрими християнами, маємо винести для себе з події Зішестя Святого Духа? Чому це свято називаємо ще Зеленими святами і прикрашаємо в ці дні свої домівки зеленню? Про це й інше спілкуємося з проповідниками Божого Слова та науковцями у сфері патристичного богослов’я і східних церковних наук.
о. Орест Фредина, протоєрей і настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці:
Центром нашого літургійного життя є Господь Бог наш Ісус Христос. У святковий день Вознесіння Бога на небо була дана обітниця. Христос сказав: «Я не залишу вас сиротами. Я пошлю вам Духа-утішителя, який наставить вас на всяку правду». Зіслання Святого Духа в нас ще називають Зеленими святами. Це – дуже давня традиція, бо слово «пасха», «пасхо» означає перехід від неволі до свободи. Христос нас перевів від смерті до життя. У Старому Завіті Пасху завжди відзначали на свято Опрісноків як річницю виходу з єгипетської неволі. П’ятдесятого дня після виходу з неволі на горі Синай був проголошений Закон, Декалог, 10 Божих Заповідей, і тоді вся природа була в зелені. Відтак, у старозавітні часи зародилася традиція прикрашати домівки зеленим віттям, а долівки вистеляли листям. Апостоли, як вихідці з того народу, святкували це свято теж у п’ятдесятий день після Пасхи Христової. Бо тоді зійшов на них Дух Святий. У Старому Завіті був частковий перехід від неволі – час очікування, а повнота нашого спасіння сповнилась у жертві Ісуса Христа.
Зелені свята, Зіслання Святого Духа або П’ятдесятницю ще називають Днем народження Церкви. Перед тим, як Апостоли сповнилися силою, вони були полохливими, а після того зробилися здатними по цілому світу розносити, проповідувати Євангеліє. Ісус казав їм: «Не йдіть, поки не одержите силу з висоти, бо в іншому випадку будете звичайними людськими проповідниками, а так – посланцями Бога». Це Дух Святий покликає пророків, дає розуміння, рибалок робить мудрецями, навчає й настановляє священиків, Церкві роздає дари ділення. Апостол Павло дуже гарно каже, що кожен із нас, християн, є храмом Духа – це наше покликання. У 103-му Псалмі ми молимося: «Боже, ти посилаєш Свій Дух – і все оживає. Віднімеш – і все повертається у порох». А св. Симеон навчав, що подібно до того, як тіло без душі мертве, так і душа без Святого Духа мертва. Отож, Зіслання Святого Духа – це свято життя, торжество перемоги! Це – наше усиновлення! Це – час, коли нас обіймають Духом, щоб ми могли свідчити про Його великі дари в цілому світі усім тим, хто посеред нас присутній.
о. Олег Кіндій, доктор патристичного богослов’я, кафедра богослов’я УКУ:
Відзначати свято Зіслання Святого Духа треба із серцем сповненим радістю і сміливістю, великим натхненням і глибокими знаннями. Бо в цей день здійснюється пророцтво про виливання Святого Духа, як це звістив пророк Йоіл: «А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть бачити видіння» (Йоіл 3, 1). Це пророцтво тісно пов’язане з проповіддю пророка про День Господній, який можна пояснити як день Страшного Суду і закінчення людської історії – кінець світу.
Проте, щоби краще зрозуміти це пророцтво і взагалі суть події Зіслання Святого Духа, потрібно подивитися на неї крізь кілька призм, які можна умовно визначити в певній послідовності: від безпосереднього до ширшого контексту. По-перше, з найближчого контексту прихід Святого Духа – це сповнення обіцянки, яку дав своїм учням Христос, кажучи, що «як прийде Утішитель, якого зішлю вам від Отця, Дух істини, який від Отця походить, то він і свідчитиме за Мене» (Йн. 15, 26). Ісус заспокоює учнів, що після вознесіння не залишить їх, але водночас запевняє, що вони матимуть постійно з собою Того, який все їм нагадає і ще більше об’явить, дасть більші можливості для дії та прослави Бога (пор.: Йн. 14, 26–27).
По-друге, під час Хрещення Ісуса Христа ми відзначаємо виливання Святого Духа саме на Нього, що неначе надає Йому свідчення перед усіма людьми, що Він справжній Спаситель-Христос-Помазанник. У цій події також вперше публічно об’являється вся повнота Бога: Отця, Сина і Святого Духа (пор.: Лк. 3, 13–17). Підчас Зіслання Святого Духа на апостолів та послідовників Ісуса Христа переходить також помазання, вибраність і синівство. Наступного дня після Зіслання Святого Духа Церква відзначає свято Пресвятої Тройці як вираження повноти віри у триєдиного правдивого Бога. У Хрещенні Ісуса важливим елементом дійства є Йорданська вода, а в Зісланні Святого Духа на Апостолів – вогонь, який, як і вода, очищає, але, щобільше, спонукає до свідчення, випромінювання світла та запалювання інших людей, тобто проповідування. Відтак, Зіслання Святого Духа – це День народженням Церкви, Головою якої є Христос, а динамічною і животворною силою – Святий Дух.
По-третє, існує ширший єврейський контекст Зіслання Святого Духа, П’ятдесятниці, яку євреї святкували після Пасхи, – відзначення виходу євреїв з єгипетської неволі. П’ятдесятниця – подія, яка відбулася рівно за п’ятдесят днів після виходу з Єгипту і відзначала отримання Божого Закону на горі Синай через Мойсея. Іншими словами, контекст християнського відзначення Зіслання Святого Духа – отримання Нового Закону, Нового Заповіту, який після себе залишив Христос учням ще під час Тайної вечері. Тут тайна Нового Завіту уприсутнюється для цілого світу, оскільки Добра Новина, яку залишив Христос учням, призначена не лише вибраному єврейському народові, але й усьому світу: «Ідіть, отже, і зробіть учнями всі народи: христячи їх в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа» (Мт. 28, 19).
І на кінець, четвертий контекст – той, про який ми згадували на початку: Зіслання Святого Духа – це ознака наближення Дня Господнього, Судного дня, який має закінчити історію гріха, несправедливості, страждання та смертності, а започаткувати нову остаточну еру вічного життя, доброти, радості й любові. Подія виливання Святого Духа – це неначе печать Бога на людині, а точніше на спільноті послідовників Христа, які приймають цього Духа, щоби християнська спільнота, Церква, змогла витримати випробування Судного дня за допомогою дарів Святого Духа (1 Кор. 12, 1–11). Ця співпраця між Богом і людиною створює умови для побудови нового суспільства, нової цивілізації життя, яка протистоїть цивілізації смерті. Ніхто не знає, коли цей день нагряне, проте Дух Святий освячує й просвічує кожну людину і робить її спроможною осягнути Боже Царство, яке обіцяв Христос.
Петро Сабат, доктор літургійного богослов’я, кафедра богослов’я УКУ:
Від часів виникнення до сьогодні свято П’ятдесятниці зазнало багато змін та поглибило своє значення. Як і Пасха, воно розвинулося на основі старозавітного єврейського святкування. Багато поколінь святкувало П’ятдесятницю ще до приходу на землю Ісуса Христа. Євреї – п’ятдесятого дня після Пасхи, і спочатку воно було в них святом врожаю, жнив і подяки. У Старому Завіті читаємо, що це празник жнив (Вх. 23, 16), або седмиць (Вх. 34, 22), який євреї відзначали після семи тижнів від дня Пасхи (Вт. 16, 9–10; Лв. 23, 15–16), тобто на п’ятдесятий день. За приписом закону євреї приходили до Єрусалиму з усюди, навіть із далеких країв, щоб подякувати Богові за земні плоди та скласти з них у Єрусалимському храмі свою пожертву. Пізніше до П’ятдесятниці, як свята врожаю, жнив та подяки, був долучений ще й історичний мотив, який мав пригадувати євреям про подію надання Закону Божого на горі Синай п’ятдесятого дня після їх виходу з Єгипту. Цікаво, що Апостоли й перші християни назву свята перейняли зі Старого Завіту, від євреїв, бо Зіслання Святого Духа на Апостолів відбулося також п’ятдесятого дня після Пасхи. Однак, залишивши старозавітну назву, Церква надала йому іншого значення і змісту. Із старозавітного святкування був запозичений тільки історичний мотив про дар надання Закону Божого на горі Синай, до якого додали мотив дару Зіслання Святого Духа на Апостолів. Отож, згідно з Новим Завітом, головним мотивом святкування П’ятдесятниці стає подія Зіслання Святого Духа на Апостолів. Адже в цей день сам Святий Дух помазує Апостолів на проповідників Христового Євангелія. Звідси це свято має ще інші назви: День Зіслання Святого Духа на Апостолів, День Святої Тройці. Із Зісланням Святого Духа на Апостолів зароджується і починає діяти Христова Церква. Він її провадить, просвічує, освячує і зберігає на дорозі правди. ІІ Ватиканський собор у Догматичній Конституції про Церкву говорить, що в дні П’ятдесятниці післаний був Святий Дух, щоб постійно освячувати Церкву, аби вірні через Христа в одному Дусі мали доступ до Отця: «Дух перебуває в Церкві і в серцях вірних, немов у Храмі, в них молиться та дає свідчення усиновлення дітей… Силою Євангелія омолоджує Церкву та постійно її оновлює і провадить до повної злуки з Обручником» (§ 4).
До IV століття в Церкві Вознесіння та П’ятдесятницю святкували разом, а весь період від Пасхи до П’ятдесятниці вважався одним довгим святкуванням Пасхи. Cвідчення того, що до сьогодні у Східній Церкві візантійсько-слов’янського обряду все ж залишилося розуміння єдності й суцільності пасхального періоду п’ятдесяти днів, – колінноприклонні молитви вечірньої понеділка після П’ятдесятниці, які вказують на закінчення великоднього часу, коли можна було молитися у храмах лише стоячи.
У літургійному розумінні Церкви П’ятдесятниця – п’ятдесятиденний період від Пасхи до П’ятдесятниці, тобто від дня Воскресіння Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа до дня Зіслання Святого Духа на Апостолів. День П’ятдесятниці, Зіслання чи Зішестя Святого Духа на Апостолів іменуємо Днем Святої Трійці, бо цього дня об’явилося світові діяння Отця, Сина і Святого Духа, й люди почали поклонятися та прославляти єдиного Бога у Трьох особах.
Джерелом виникнення ікони П’ятидесятниці послужила книга Діянь святих Апостолів (2, 1–13), де йдеться про народження Церкви Христової. Основний елемент ікони – Апостоли, розміщені в єрархічному порядку. Вони ніби творять трикутник на чолі з Петром та Павлом. Усі тримають сувої, а дехто може навіть благословляти десницею. Зверху над Апостолами – промінь світла, на деяких іконах зображений з вогненними язиками, а на деяких – у вигляді самих язиків. Цей символ використаний для того, щоб показати, якою повинна бути проповідь – полум’яною та в силі духа. Промінь світла, що виходить із сегмента неба, – образ Бога-Отця. 12 язиків – Святого Духа. Порожнє місце між Петром та Павлом – Ісуса Христа. Внизу ікони, по центру, зображено арку темного кольору – там поміщається натовп народу, як описано в Діяннях Апостолів. У ІХ столітті для багатьох християн наявність арки була незрозумілою. Дехто вважав її сіонською світлицею, а тому на деяких іконах цього періоду замість порожньої арки бачимо зображення дверей. У давніх візантійців натовп зображали по-різному: фігура царя, темношкірі люди. На грузинських – люди із собачими головами. Згодом на іконі П’ятдесятниці з’являється також фігура царя з обрусом у руках і 12-ма звитками. Фігура царя на іконі має різні пояснення. Наприклад, трактуємо її як пророка Йоіла (Йоіл 2, 28–29), Царя Христа, який обіцяв Апостолам бути з ними аж до кінця віку. Цар у вигляді старця означає рівність Сина Отцеві, а його темна риза символізує відкуплення людей Пречистою Кров’ю. Вінок – співцарювання Сина з Отцем та Святим Духом, обрус – чистоту, звитки – апостолів. Сам Цар – це Всесвіт, персоніфікація створеного Всесвіту. 12 звитків – символ апостольської проповіді, яка в день П’ятдесятниці отримала вище помазання і призначена для всієї Вселеної. Вони розташовані в обрусі як священний предмет, до якого не можна торкатися голими руками. З XVI ст. у грецькій, київській та російській іконографії в іконі П’ятдесятниці з’являється Богородиця. Цікаво, що в давніх візантійських Богородиця відсутня, хоча можна припустити її присутність (згідно з Діяннями Апостолів 1, 14).
Святий Дух, як зійшов на Апостолів в день П’ятдесятниці, сходить і на всіх нас у хвилину прийняття святих таїнств Церкви: хрещення, миропомазання, Євхаристії тощо. І ми стаємо тоді, як каже Апостол Павло, «храмом Святого Духа».
На П’ятдесятницю будинки, синагоги та Єрусалимський храм євреї прикрашали зеленню на згадку про те, як на Синайській горі все квітло й зеленіло в день отримання Мойсеєм скрижалей Закону Божого. Сіонська світлиця, де на Апостолів зійшов Святий Дух, теж була прикрашена гілками дерев і квітами. Звичай прикрашати в день П’ятдесятниці будинки й храми гілочками дерев і квітами перейшов й до новозавітної Церкви. Прикрашені будинки та храми гілочками дерев і квітами – символ творчої життєдайної сили Духа Святого, якою створений світ. Вони нагадують нам, що під дією Божої благодаті людські душі теж розцвітають плодами всіляких чеснот. Через звичай прикрашати в день П’ятдесятниці й понеділок після неї будинки та храми гілочками дерев і квітами ці свята в нашому народі називають «зеленими святами».
